Сергій Крижанівський. Заслужений юрист України

У 2024 році Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій”, який забороняє діяльність релігійних організацій, керівний центр яких знаходиться в державі-агресорі. Цей закон спрямований на забезпечення національної безпеки та захист конституційного ладу України. Тож минуло вже більш як півроку, яка ж практика з викорнання цього законодавства?

Передумови ухвалення закону

Після початку збройної агресії Російської Федерації проти України питання діяльності релігійних організацій, пов’язаних із РФ, стало предметом суспільних дискусій. Багато громадян та експертів висловлювали занепокоєння щодо можливого використання таких організацій для поширення проросійської пропаганди та підриву державного суверенітету України.​

Основні положення закону

Закон визначає критерії та наслідки заборони діяльності іноземних релігійних організацій та їхніх підрозділів, які:​

  • Мають керівний центр у державі, визнаній агресором.​
  • Поширюють ідеологію “русского мира” або іншу пропаганду, що загрожує національній безпеці України.​

У разі виявлення таких порушень, діяльність відповідної релігійної організації може бути заборонена, а її майно — конфісковане.​

Реакція суспільства та міжнародної спільноти

Прийняття закону викликало різні реакції:​

  • Підтримка. Багато громадських організацій та активістів вітали ухвалення закону, вважаючи його необхідним кроком для захисту національних інтересів та безпеки.​
  • Критика. Деякі міжнародні правозахисні організації висловили занепокоєння щодо можливого обмеження свободи віросповідання та закликали українську владу забезпечити дотримання прав людини.​

Юридичний аналіз та перспективи

З юридичної точки зору, закон спрямований на захист конституційного ладу та національної безпеки. Проте його реалізація потребує чіткого дотримання правових процедур та міжнародних стандартів у сфері прав людини. Важливо, щоб застосування закону не призводило до дискримінації за релігійною ознакою та не порушувало права громадян на свободу віросповідання.

Висновок

Ухвалення цього закону є важливим кроком у забезпеченні національної безпеки України. Однак його імплементація має відбуватися з урахуванням міжнародних стандартів та з дотриманням прав і свобод громадян. Важливо забезпечити баланс між захистом державних інтересів та дотриманням прав людини, щоб уникнути можливих негативних наслідків та міжнародної критики.